Ляпавко (gvirinko) wrote,
Ляпавко
gvirinko

Рецензія на одну книжку

Оце книжку навіщось прочитала. З найдибільнішим сюжетом ever.
Сюжет зара розкажу, але ви не переживайтк за спойлери, все одно навряд чи її колись переведуть українською, бо головного героя звати мєсьє Perdu (для друзів - Perdito), хоча ми ніколи не можемо точно знати, як воно по-французьки вимовляється..

20 років тому цього мєсьє покинула дівчина. І він 20 років страждав і депресував. І от йому вже 50, він нарешті зустрів собі нову симпатичну жіночку і в той самий момент наважився відкрити конверт з прощальним листом від тої старої дівчини. А в тому листі написано, що вона насправді його не кидає, просто в неї рак і їй залишилось жити півроку. І що вона буде чекати і надіятись до останнього, що він до неї приїде (тоже странна ідея). І тут чувак розуміє, що вона його тоді 20 років назал чекала-чекала не дочекалась, бо він боявся лист відкрити, і так і померла не дочекавшись. І його знову криє. Він покидає свою нову симпатичну жіночку, їде куди очі бачуть в road trip і всю книжку пише листи їй, як він страждає і без неї сумує. Під кінець він написав їй лист: давай приїжжай до мене. Вона тудже приїхала і хеппі енд.

Що там прикольно було, то що той road trip був у Провансі. Мєсьє спочатку плив на (власному) кораблику по каналах Сєни, Рони і Луари, потім їхав вздовж лавандових полів і виноградників, а потім чисто по-хемінгуєївські жив у маленькому містечку на півдні Франції, плавав у морі кожен день, засмагав до кольору каштанів, читав книжки, фізично працював, пив вино і їв провансальські смаколики.

В кінці автор дає рецепти тих страв.
На Різдво в Провансі готуєть 13 десертів, це прікольно.
Tags: сучліт
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 17 comments